frame

Привет, незнакомец!

Похоже, вы новенький! Присоединяйтесь к нам, кликнув одну из кнопок ниже!

Войти Регистрация

Трохи пітьми (Любко Дереш, 2007)

ЧеловекъЧеловекъ Неактивный
отредактировано Декабрь 2007 Раздел: Литературные обзоры
З кожною новою книжкою Любка Дереша читач перед усім відразу дізнається про музичні вподобання її автора, які той має на момент її написання. Важко ігнорувати назви ВІА, про які із захватом постійно розповідають одне одному, а заодно – й читачеві, Дерешеві герої чи не на кожній сторінці чергового опусу. Інколи складається химерне враження, що все це (мається на увазі книжка) якраз і затівалося через нездоланне бажання заспівати дифірамби улюбленим на той момент рокерсько-хіпарським ідолам King Crimson, Pink Floyd та Van Der Graaf Generator («Поклоніння Ящірці», «Культ»), похмурим німецьким шумовикам-концептуалістам Troum та Maeror Tri («Архе») чи просто так званій чіл-аутовій електронній сцені в особі медитативно-беззубого minimal-techno («Намір»). Більше того, кожну книжку Любка в деякій мірі можна розцінювати як текстову інтерпретацію його особистого сприйняття музичних вправ улюблених колективів. Відповідно, якщо головні герої «Поклоніння ящірці» та «Культу» були сповнені інфантильним юнацьким захватом від кислотних хіпарських шістдесятих, то в «Архе» спостерігається навала дикуватої, авангардної та дещо похмурої естетики електронно-шумових індустріальних музичних вправлянь, через що весь твір постає справді авангардним, оригінальним та досить експериментаторським текстом, як і його музичні прообрази. Про «Намір» хочеться сказати лише те, що він такий самий тьмяний, невиразний і блідий, як і та музика, що постійно лунає за текстом.

З перших сторінок «Трохи пітьми» стає зрозуміло, що останнім часом Дереш поціновує творчість дещо шизофренічних індустріальщиків Trobbing Gristle, Coil та Psychic TV. А отже в цій книжці мова ведеться про всілякі важкі й не зовсім душевні недуги та похмурі, заледве не потойбічні марення, з якими автор, вочевидь, пов’язує музику наведених вище музичних проектів. Хтось колись дуже вдало висловився у тому сенсі, що варто писати або про те з чим ти добре знайомий, або ж про те, чого не знає ніхто. Взявшись писати роман про психіатрію, Дереш, вочевидь, не скористався цим «золотим» правилом через що спрацьовує знамените «нє вєрю» Станіславського. В результаті маємо набір лише оригінальної Дерешевої фантазії на тему нервових розладів та психічних зсувів серед сучасної неформальної молоді, який в жодному разі не пересікається реальним станом речей. Звичайно, мимоволі віддаєш шану авторовій розлогій фантазії, читаючи розповідь про великого галицького поціновувала творчого доробку Trobbing Gristle, який запалав не таким вже й прозаїчним бажанням стати першим космонавтом для наддалеких польотів у глибокий космос. Для цього Вітас, а саме так звуть метикуватого хлопчину, раз і назавжди вирішив питання з автономізацією харчування космонавта і почав вирощувати паршу і паразитичний грибок не де-небудь, а на власному череві, поздиравши для цього шкіру і прикладаючи туди лишаїстого кота, задля пересадження корисної харчової культури. Це справді оригінально. Але, попри всю оригінальність такої ідеї, Вітасові не ймеш віри – надто вже все гротескно. Така сама ситуація складається і з дівчинкою Лорною, яка «зсунута на всю голову, «робить» та ще й носить в собі щось таке страшне, про що й говорити жаско!» Найбільше довіри викликає випадок з Германом – особою, від імені якої ведеться розповідь більшої частини твору. У Германа «дах зсунувся» через те, що на його очах вбили людину, а він через власний страх нічого не вдіяв аби завадити цьому. Це значно ближче до реальних причин нервових розладів чи психічних проблем, ніж, скажімо «…бане чмо» – містична субстанція, що поселилася в одній з кімнат Лорниної квартири і псує життя дівчині, а заодно і її матері.

Якщо говорити про твір в цілому, то «Трохи пітьми», як і більша частина інших книжок Дереша може бути цікавою лише для молоді років до двадцяти п’яти – не більше. Та й то не для всіх її прошарків. Постійне зосередження уваги на «найцікавіших та найоригінальніших представниках людства» – молодих або й не дуже неформалах все більше втомлює. А якщо врахувати, що саме поняття «неформала» вже давно стало ретро-моветоном, чимось на кшталт Йосифа Кобзона чи Регіни Дубовицької на телебаченні, то виникає відчуття, що Любко з останніх сил чіпляється за знайомі і звичні образи, боячись, чи просто не бажаючи перемінити вектор своєї уваги на щось актуальніше чи вагоміше.

Останній опус Дереша більш-менш рятує стрімке, веселе та енергійне письмо, завдяки якому книжка читається легко – без «буксувань» та «простоїв». Але, вочевидь, одного лише письма тут, далебі, не достатньо, особливо, якщо враховувати що «Архе», написаний три роки тому, з точки зору ідейно-концептуального змісту був на голову вище від «Трохи пітьми». Складається враження, що Любко, заледве почавши експериментувати з текстом («Архе»), відразу ж втомився, охолов («Намір») і далі вже розмірено почвалав колись ним же самим протоптаною стежиною («Культ», «Поклоніння ящірці»), що викликає певне розчарування, особливо, враховуючи потенціал молодого письменника і ті кредити, які невтомно вкладають в нього майже всі без винятку навкололітературні ЗМІ.

Комментарии

  • BewitchedBewitched Неактивный
    отредактировано Май 2007
    Меня всегда пёрло его умение придумывать больные, оригинальные персонажи. Тут тоже такое было, правда в меньших объёмах. Стало меньше экспериментов с оформлением текста, и поэтому книжка действительно читается легко. Тем не менее, конец мне показался каким-то смазанным и простым, что ли.

    К сожалению, употребление автором мата уже не вызывает такого восторга, как это было раньше, хотя, тем не менее, на улыбку всё-таки пробивает.
  • AngriffAngriff Неактивный
    отредактировано Декабрь 2007
    Человекъ;64937 написал:

    Якщо говорити про твір в цілому, то «Трохи пітьми», як і більша частина інших книжок Дереша може бути цікавою лише для молоді років до двадцяти п’яти – не більше. Та й то не для всіх її прошарків.
    Повнстю згодна!

    А щодо твору, то не сподобався зовсім. Похмурий, жахливий та бридкий - це ті слова які спадають на думка при згадуванні прочитаного. Кожне нове його творіння читаю все довше і довше; "Культ", "Поклоніння" набагато цікавіші, ще до них можна віднести "Намір", а от "Архе" та "Трохи пітьми" мабудь писалися після якихось перемін в житті автора, судячи з змісту творів, то переміни були не накраще!
  • VehrmachtVehrmacht Старожил
    отредактировано Декабрь 2007
    Ну мне уже далеко не 25, но книги автора очень нравятся, хотя перечитывать их раз за разом не тянет...
Войдите или Зарегистрируйтесь чтобы комментировать.

MuzProsvet

@ 2016 Muzprosvet, All rights reserved.
Powered by VanillaForums, Designed by ThemeSteam